Ключові правові бар’єри для жінок з ВІЛ озвучили у Верховній Раді
Сьогодні у Києві пройшов масштабний захід – День прав людини у Верховній Раді України. До участі запрошені депутати Верховної Ради України, представниці та представники органів державної влади, міжнародних та національних неурядових організацій, правозахисники та громадські діячі.
Після вітальної частини та брифінгу з нагоди відзначенні 70-річчя Загальної декларації прав людини, всі учасники розподілилися по чотирьх тематичних локаціях, у одній з яких – “Дискримінація: від усвідомлення до протидії” – представляла напрацювання БО “Позитивні жінки” голова організації Олена Стрижак з доповіддю “Протидія дискримінації жінок, які живуть з ВІЛ”.
У своїй доповіді Олена озвучила головні правові перешкоди, з якими стикаються жінки, які живуть з ВІЛ, і які й досі залишаються не вирішеними:
- Порушення репродуктивних прав, та обмеження доступу до допоміжних репродуктивних технологій (зокрема, до екстракорпорального запліднення).
- Порушення батьківських прав.
- Криміналізація передачі ВІЛ.
Порушення репродуктивних прав ми розглядаємо саме як інституційне насильство, тому що жінка сама має право приймати рішення щодо народження дітей, незважаючи на свій ВІЛ-статус. Доступ до ДРТ зазначається також у діючому Законі України від 20 жовтня 2014 року № 1708-VII «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки». Натомість, існують регламентуючі документи, зокрема два Накази МОЗ, які обмежують цей доступ, зазначаючи ВІЛ-інфекцію як протипоказання до послуги екстракорпорального запліднення.
Питання забезпечення реалізації репродуктивної функції належать до прав людини. У випадку безпліддя та наявності показань до застосування ДРТ державою повинна бути забезпечена можливість доступу до цих методів лікування. Причому, інфікування ВІЛ не є перешкодою для вагітності та пологів за умови належного стану здоров’я подружньої пари, де один або обидва партнери перебувають на антиретровірусній терапії, яка гарантує народження здорової дитини, що стосується саме ВІЛ-інфекції. Це твердження не є безпідставним, враховуючи досвід країн (США, Ізраїль тощо), в яких забезпечений доступ ВІЛ-інфікованих до ДРТ з доведеною ефективністю.
Для забезпечення доступу ВІЛ-інфікованих до допоміжних репродуктивних технологій в Україні необхідною є розробка та затвердження нормативного акту, яким необхідно визначити особливості підготовки ВІЛ-інфікованих до застосування ДРТ. Ми, БО “Позитивні жінки”, працюємо над цим вже другий рік, і вже зроблені деякі кроки до зняття цієї обмежуючої норми, але в силу бюрократичних обмежень, бажаного результату ми ще не досягли. Наші пропозиції ми внесли і до нової Загальнонаціональної соціальної програми з протидії ВІЛ-інфекції, на 2019-2023 роки.
Порушення батьківських прав: згідно з Наказом МОЗ України №479 від 20.08.2008, як захід в рамках державних заходів захисту прав та законних інтересів дітей жінкам, які живуть з ВІЛ, заборонено бути опікунками або всиновлювати/вдочірювати дитину. “Хвороба, яку спричиняє ВІЛ” з клінічною класифікацією ВІЛ-інфекції B20-B24 включена в цю норму як протипоказання, що кваліфікує всіх ВІЛ-позитивних людей як таких, що не можуть усиновлювати дітей або бути опікунами. Це прямо суперечить част. 3 Ст. 14 Закону України “Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ”: “Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється.”
Крім того, зафіксовані випадки, коли жінок, які живуть з ВІЛ, через їхній ВІЛ-позитивний статус позбавляли батьківських прав на їхніх біологічних дітей. Так у 2014 році, за рішенням суду було відмовлено ВІЛ-позитивній жінці у опіці над власною дитиною на основі її ВІЛ-статусу. За допомогою юристів БО “Мережа ЛЖВ” права жінки було відновлено.
Криміналізація передачі ВІЛ негативно впливає на жінок та збільшує вразливість жінок з уразливих до ВІЛ груп. Стаття 130, част. 1 Кримінального кодексу України “Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби” передбачає кримінальне покарання за поставлення іншої особи в небезпеку зараження ВІЛ чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, навіть без фактичних намірів це зробити або фактичної передачі інфекції іншій особі. Хоча ця норма націлена на те, щоб зменшити рівень передачі ВІЛ-інфекції, на практиці вона призводить до зворотного ефекту – вона збільшує стигматизацію людей, які живуть з ВІЛ, обмежує їх доступ до лікування, та зменшує ефективність урядових заходів боротьби з ВІЛ/СНІД.
Цього року була представлена Заява наукової спільноти про передачу ВІЛ у контексті кримінального права, яку підготували 20 провідних науковців світу. Сьогодні, коли охоплення антиретровірусним лікуванням стає більшим; коли є доказ того, що невизначене вірусне навантаження робить практично неможливою передачу ВІЛ статевим шляхом; коли прослідковуються факти, що криміналізація не знижує темпи передачі ВІЛ, напряму порушує права людини і сприяє приховуванню свого ВІЛ-статусу, а значить ускладнює ситуацію – говорити про це вголос, доводити до інших, стає необхідним.
Виділення людей, які живуть з ВІЛ, у окрему категорію, у той час коли прогресивні країни відмовляються від цієї принизливої практики, сприяє демонізації, дискримінації та насильству стосовно людей з ВІЛ. Для жінок криміналізація збільшує ризик інфікування ВІЛ-інфекцією, насильства та гендерної нерівності в установах охорони здоров’я, в суспільстві та в сім’ї.
Загалом, в контексті ВІЛ та СНІДу гендер – один із ключових факторів, що визначає ризик особи інфікуватися ВІЛ; наслідки інфікування ВІЛ; вплив ВІЛ-асоційованої хвороби та смерті на сім’ю і суспільство; соціально-економічні наслідки для країни.
Рухаючись у напрямку забезпечення гендерної рівності та формування гендерно-орієнтованих програм та послуг, БО “Позитивні жінки” внесли пропозиції до Концепції Загальнодержавної соціальної програми з протидії ВІЛ-інфекції на 2019-2023 роки та до Заходів Програми. До Концепції внесено 8 пропозицій з 19 поданих, до Заходів внесені наступні завдання:
- забезпечення доступу до допоміжних репродуктивних технологій;
- усунення правових бар’єрів для усиновлення та реалізації права на батьківство ЛЖВ та ключових груп;
- забезпечення доступу до послуг сексуального, репродуктивного та психічного здоров’я;
- забезпечення на регіональному рівні супроводу попередження вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини та валідація елімінації передачі ВІЛ від матері до дитини;
- запровадження гендерно-орієнтованих підходів;
- запровадження індикаторів для вимірюванні гендерної рівності/нерівності;
декриміналізація передачі ВІЛ.
Принагідно, у цей день ми дякуємо усім нашим партнерам, які підтримують нас, БО “Позитивні жінки”, та усіх ВІЛ-позитивних жінок України, чиїм голосом ми є, на шляху усунення правових бар’єрів стосовно жінок, які живуть з ВІЛ, і зокрема Офіс ООН Жінки в Україні та проект “CEDAW в дії!”, підтриманий Урядом Канади, та депутатці Верховної Ради України Ірині Сусловій, за цікавість до теми та допомогу.
