Прийняти себе – це надзвичайно важливий етап життя
Марія Севериненко вже багато років допомагає ВІЛ-позитивним жінкам у Черкасах – вона навчає їх як прийняти свій позитивний статус, як розкривати його близьким, як відстоювати свої права та багато іншого. Минулого року група самодопомоги, яку веде Марія, отримала назву “Черкащанка+”, а сама Маша стала регіональною представницею БО “Позитивні жінки”.
Маріє, розкажи трохи про Черкащанку+
Як група самодопомоги “Черкащанка+” ми існуємо з листопада 2017 року, але насправді ми вже декілька років час від часу збираємо жіночі групи на базі Черкаського відділення Мережі ЛЖВ. От з листопада почали робити це постійно – ми зустрічаємося щотижня. Зараз, правда, наступило літо, і ми вирішили збиратися двічі на місяць, але потім знову увійдемо у наш звичний ритм.
Скільки жінок до вас приходить на групу, в середньому?
Десь 8-10 – це практично стала цифра. З них 5-6 – це постійні учасниці групи. Приходять і новенькі. Найкращий варіант залучення нових учасниць, на мою думку, через соціального працівника або консультантку “рівна-рівній”. Це передача інформації від людини іншій людині, створення базової довіри, безпечного простору. Звичайно, ми і брошурки плануємо надрукувати – зараз вони тільки в електронній формі – і будемо їх поширювати через медичні заклади.
Про що найчастіше говорять жінки, які приходять на групу? Чи відрізняються потреби тих, хто вже давно знає про свій статус, і новеньких учасниць?
Буквально сьогодні вранці консультувала двох давніх наших клієнток. Одну з них турбує погіршення стану здоров’я. Нещодавно вона змінила схему терапії, на новій схемі шостий місяць, і у неї почали дуже крутити сустави. Вона й на Громашевського зверталася – там їй сказали, що то не від терапії, відправили до дільничних лікарів; звернулася до дільничних – ті нічого не знаходять. Жінка скаржиться, що якість життя її різко упала, тому що вона ще й працює, має один вихідний, і з тими болями має і якось справлятися, і знаходити час до лікарні піти.
Інша має проблеми з чоловіком – вони дискордантна пара (прим. – чоловік не має ВІЛ-позитивного статусу), і вона захотіла з ним розлучитися. Він її шантажує, що усім розповість про її ВІЛ-статус, якщо вона від нього піде, ображає її, говорить що вона більше нікому не потрібна буде.
Новенькі ж приходять, і більше вивчають інших жінок, вивчають групу, ніж розкривають себе. У них інші проблеми – часто вони ще не можуть прийняти свій статус, хвилюються чи потрібно говорити про свій статус близьким, не розуміють, навіщо їм вже потрібно приймати АРВ-терапію, коли проявів ВІЛ немає.
Загалом жінки все більше цікавляться питаннями саморозвитку, шукають, де вони можуть бути корисними. Наші групи не тільки класичні – коли зібралися, кожна розповіла щось про себе, і розійшлися. Ми й терапевтичні групи проводимо, й різні заняття з хенд-мейду.
Чи є випадки порушення прав жінок? Скажімо, у медичних закладах.
Я вже давно не чула таких історій у Черкасах. Ми давно співпрацюємо з лікарями – у СНІД-центрі, зрозуміло, стабільно хороша атмосфера. Працює гінеколог, що полегшує жінкам ситуації з вчасними обстеженнями. У центральній районній лікарні, в Кабінеті “Довіра” теж хороші лікарі, медсестри. Наша організація взагалі з самого початку вибрала таку тактику, щоб розбирати разом з медпрацівниками кожен конкретний випадок і запобігати їх виникненню у майбутньому. Мені здається, це спрацювало.
Що б ти порадила жінкам, які дізналися про свій статус нещодавно?
Я б порекомендувала звернутися до нас. Чому? Мені у свій час це допомогло прийняти свій статус, зрозуміти себе, перестати боятися деяких речей. Внутрішня стигма – вона з нами постійно, скільки б років ми не жили з ВІЛ. Можна тільки навчитися нею керувати. І допомогти прийняти себе такою, яка ти є, навчити, як з цим відчуттям справлятися, можуть тільки ті люди, які пройшли цей шлях. Ні чоловік, ні мама, ні тато, тебе так не зрозуміють – вони ніколи не відчують те, що відчуваєш ти. Прийняти себе – це надзвичайно важливий етап життя.
Бесіду вела Аліна Ярославська
